Перейти до вмісту

Українці про проживання у фінських родинах — досвід тепла, підтримки та інтеграції

Опубліковано: новини

Дослідження потреб людей, які втекли з України через війну та наразі проживають у Фінляндії, проведене House of Helsinki (2025), показує, що досвід українців із проживанням у приймаючих родинах був загалом дуже позитивним. Дослідження висвітлює багато позитивних аспектів цього типу проживання, зокрема адаптацію, інтеграцію, залученість, встановлення контактів і виникнення значущих міжособистісних стосунків під час спільного проживання. У цій статті аналізуються ці відповіді, а також порівнюється досвід тих, хто проживав у приймаючих родинах, із досвідом інших учасників, з особливим акцентом на соціальні стосунки та інтеграцію.

У період з липня по вересень 2024 року було проведено опитування серед тих, хто втік з України через війну та наразі проживає у Фінляндії. Усього було отримано 686 відповідей. Крім того, дослідження включало інтерв’ю, проведені як у форматі особистих, так і дистанційних зустрічей. Із респондентів 54 особи проживали у приймаючих родинах, що визначалося як проживання “у квартирі разом із місцевими жителями без орендної плати”. Організація Kotimajoituksen tuki ry брала участь у робочій групі дослідження як експерт, надаючи перспективу проживання у приймаючих родинах.

Проживання у приймаючій родині — це добровільне, безоплатне, двостороннє, засноване на взаємній домовленості та рівності спільне проживання, яке сприяє інтеграції та має на меті забезпечення безпеки всіх учасників. До такого проживання звертаються з різних причин і з різним життєвим бекграундом, зокрема через розташування поблизу родичів, можливості для роботи чи навчання, бажання залишитися у вже знайомому населеному пункті, а також через брак приватності або відчуття небезпеки у центрах прийому.

У квітні 2025 року 45% українських клієнтів центрів прийому проживали у приватному житлі (Maahanmuuttovirasto 2025), включаючи проживання у приймаючих родинах. Частка приватного розміщення була значно вищою одразу після початку повномасштабного вторгнення Росії, коли близько 70% українців, які отримали тимчасовий захист, проживали в приватному житлі (Toivonen 2022). Тоді тисячі українців оселилися в будинках людей, яких вони до того не знали. Господарі, організація Kotimajoituksen tuki та волонтери Мережі домашнього розміщення по всій Фінляндії відіграли важливу роль як “будівельники мостів”, особливо на початку війни, коли державна допомога та інформування були повільними, обмежено доступними та недостатніми. Роль волонтерів та господарів була незамінною, і вони заповнили прогалини в державних послугах — наприклад, у перші місяці для українців, які прибували з домашніми тваринами, не було доступного розміщення в центрах прийому.

Згідно з дослідженням, більшість були задоволені проживанням у центрах прийому, хоча серед викликів згадувалися перенаселеність, невирішені скарги та брак приватності (House of Helsinki 2025). Натомість у відкритих відповідях про досвід проживання в приймаючих родинах часто згадувалися відчуття спокою, безпеки, залученості, емоційної підтримки, інтеграції та адаптації.

Соціальні стосунки та контакти, встановлені під час проживання у приймаючих родинах, також були особливо помітні у відповідях. Згідно з даними дослідження, 60% українських респондентів вважали, що їхні соціальні контакти є обмеженими, тоді як серед тих, хто проживав у приймаючих родинах, було більше соціальних контактів, і вони були більш задоволені своїм соціальним життям (House of Helsinki 2025). Серед тих, хто не проживав у приймаючих родинах, 17% не мали жодних соціальних контактів, тоді як серед мешканців приймаючих родин таких було лише 4%.

Чверть тих, хто жив у приймаючих родинах, були задоволені своїми соціальними контактами, тоді як серед інших респондентів таких було лише 17%. Особи, які не проживали у приймаючих родинах, частіше висловлювали бажання мати більше контактів як з фінами, так і з іншими українцями чи мігрантами. Проте в обох групах понад половина респондентів виявили бажання отримувати інформацію про місця, події, курси та майстер-класи, де можна зустрічати людей і проводити з ними час. У таблиці показано кількість та якість соціальних контактів серед тих, хто проживав у приймаючих родинах, та серед тих, хто обрав інші форми проживання.

Повсякденні зустрічі та робота, що базується на підході до спільноти, мають велике значення особливо для літніх людей, батьків-одинаків та осіб з інвалідністю, можливості участі яких можуть бути обмеженими (House of Helsinki 2025). Проживання у приймаючих родинах, за оцінками, створювало важливі й значущі міжособистісні зв’язки між господарями та тими, кого вони приймали — у багатьох випадках ці стосунки тривали і після завершення періоду проживання. Господарі та мешканці ставали друзями або навіть частиною однієї розширеної родини. У відкритих відповідях досвід проживання у приймаючих родинах описувався так:

“Це був неймовірний досвід, сповнений турботи, тепла та допомоги в адаптації. Ми досі залишаємося друзями.”

“О, я знімаю капелюха! Фінська родина, з якою я жив, допомагала в усьому, навіть після того, як я переїхав до житла, наданого центром прийому. Вони допомагали з навчанням, роботою, інтеграцією та переїздом.”

“Я безмежно вдячний родині, з якою ми живемо. Вони не лише відчинили нам двері свого дому, а й свої серця. Вони познайомили нас зі своїми традиціями та культурою, брали участь у всіх важливих подіях і допомагали нам у вивченні мови.”

Хоча від господаря не вимагається мати навички терапії, спеціальні знання щодо приймальних послуг або фінансові ресурси, багато з тих, хто надавав житло, допомагали українцям всебічно в їх поселенні, адаптації та інтеграції. Люди, які відкрили двері свого дому, відіграли важливу роль у процесі адаптації українців, особливо в перші місяці (House of Helsinki 2025). Проживання в приймаючих родинах забезпечувало емоційну підтримку, соціальні зв’язки та практичну допомогу. Присутність інших людей і спільне повсякденне життя допомагали впоратися з негативними думками та адаптуватися до нових обставин у спокої, який дає справжній дім. З іншого боку, допомога була також цілком практичною — це включало переклад документів, орієнтацію в бюрократичних і правових питаннях, пошук роботи, навчання, мовних курсів або житла.

Більшість респондентів дослідження висловили бажання налагодити зв’язки з фінами, іншими українцями та мігрантами, що підкреслює потребу у просторах, де створюються можливості міжкультурної взаємодії. Такі можливості спілкування та формування спільноти між українцями й фінами можуть значно покращити добробут українців (House of Helsinki 2025).

Багато осіб, які отримали тимчасовий захист, уже встигли оселитися в різних населених пунктах, де вони створили зв’язки та стосунки як з іншими українцями, так і з фінами. Дехто щойно завершив навчальний рік у школі, хтось працює, а дехто бажає продовжити навчання у закладах другої чи третьої ступені освіти (Konttinen 2025). Хоча багато українців уже зареєстрували місце проживання, потреба у проживанні в приймаючих родинах залишається актуальною. За оцінками, протягом 2025 року 8 000–12 000 українців подадуть заявку на тимчасовий захист, а ще 2 000–3 000 — на притулок (Maahanmuuttovirasto 2025b). Потреба в приймаючому житлі особливо актуальна у великих містах, де планується закриття центрів прийому або де кількість такого житла вже зараз є обмеженою.

Проживання в приймаючих родинах — це не лише альтернатива центрам прийому, але й спосіб дозволити людям, які вже встигли вкоренитися в конкретних населених пунктах, залишитися там після закриття центру. Одночасно це може сприяти створенню зв’язків між людьми, що є надзвичайно важливим для інтеграції, якості життя та відчуття значущості. Відкрити двері власного дому — це конкретний прояв солідарності та акт, що протистоїть індивідуалізму. Основою такої солідарності є емпатія, перетворення якої на дію здатне змінювати суспільство загалом. Таким чином, навіть одна кімната може змінити світ.

Якщо вас цікавить участь у програмі приймаючого житла, ознайомтеся з розділом “Чи можу я стати приймаючим господарем?” за цим посиланням.

Джерела:

Фото: Outi Neuvonen, 2022