«Ідея домашнього поселення була викинута в повітря ще в 2015 році під час кризи біженців, але під час війни в Україні почали думати про це серйозніше», — кажуть Піа і Теро з міста Керава.
Вони знали про організацію Проживання в сім’ї з початку діяльності, з 2015 року і стежили за нею у соціальних мережах. Однак лише після прибуття українців до Фінляндії, а особливо того факту, що бомбардування цивільних ставали все більш частішими в Україні, призвели до першого поселення в їхній сім’ї. Наприкінці 2022 року переїхала жити до них українка Альона зі своїм сином-підлітком Єлисеєм та однорічною дитиною.
Окрім того, що Піа та Теро хочуть допомогти українцям, які шукають міжнародного захисту, беручи участь у збиранні гуманітарної допомоги, пожертвах та, зрештою, поселенням у сім’ї, вони також розмірковували про вуглецевий слід. Після того, як їхні власні діти виросли і переїхали жити самостійно, Піа і Теро жили у двох великих напівособняках, де обидва також працюють віддалено. Є все ж таки додаткові вільні кімнати.
«У такому великому будинку вуглецевий слід занадто великий на одну людину. Весь час це була одна точка зору, що ми повинні залучити сюди більше людей або ми повинні переїхати. Ось, тепер в будинку стало більше дюдей”, – каже Піа.
Олрім серйозної ситуації в Україні, рішення також було засноване на невеликій суперечці між приймаючою парою. Коли ціна на електроенергію різко зросла, Піа і Теро зберегли температуру на другому поверсі будинку на рівні 13 градусів і сказали, що температуру слід підняти тільки тоді, коли українці переїдуть до їхнього дому.
«Нам якби дозволили увімкнути опалення», – зі сміхом каже Піа.
Зрештою, фактичне узгодження між сторонами відбулося швидко. Через пару тижнів після першого електронного листа до організації Підтримки мережі проживання в сім’ї, Альона та її діти переїхали до Пії та Теро. До цього зустрічалися в офісі і обговорювали все.
Відверта розмова про використання будинку на практиці
Температура на верхньому поверсі зараз комфортна 19 градусів, а атмосфера все одно тепла. Тут наверху у Альони і дитинки є своя кімната, а у Єлисея – своя кабінка. Всі мешканці будинку, здається, люди, які насолоджуються не тільки один одним, але й дуже добре самі по собі своєю повсякденною роботою та прибиранням в парі.
Альона – талановита майстриня, кімната якої яскраво прикрашена виробами ручної роботи, натхненними українськими традиціями та ювелірними виробами, які вона виготовляє. Кожна коробочка для дитячого одягу обтягнута красивим візерунковим папером.
Альона, яка любить робити речі руками, каже, що теж із задоволенням готує і щаслива, що Піа та Теро смакують приготовлене. Вони з радістю кажуть, що майже повністю в «українській їжі», хоча спочатку знайти потрібні інгредієнти: гречану і ячмінну крупу, консервований горох – у місцевих магазинах було складно. Зараз українські продукти харчування навіть почали з’являтися в магазинах.
Теро спочатку думав, що буде важко зосередитися на віддаленій роботі, коли вдома живуть гості, але проблем не було. Лише одного разу він попросив зробити музику трохи тихішою. Обидва господарі кажуть, що їм подобається коли вдома більше життя.
«Мені приносить радість, коли найменший гість стикається з дитячим автомобілем по всій підлозі», – каже Теро.
Піа розказуе, що в їхньому будинку немає строгих правил, саме тому було відносно легко приймати нових мешканців. Може бути безлад, який потім прибирається, коли це необхідно перед приходом гостей. Живуть відповідно до ціни на електроенергію, наприклад, плануючи прання в той час, коли електроенергія дешева.
Альона сподівається, що господарі прямо розкажуть про те, як все робиться у них. Нелегко взятися до справ і просто почати робити щось в будинку чи в кухні інших.
«Ми не сперечаємося багато, але говоримо речі безпосередньо перед тим, як чаша почне наповнюватися», – описує Піа внутрішні комунікації сім’ї.
Є життя і за межами Гельсінкі!
Багато українців, які приїжджають до Фінляндії, цікавляться проживанням у сім’ї та знають про таку можливість ще до приїзду в країну. Побажанням номер один, якщо не єдиним, було б знайти житло в Гельсінкі. Це цілком зрозуміло з точки зору можливостей працевлаштування, але саме в найбільших містах нових господарів будинків знайти найважче.
Альона жила в Україні в меншому містечку з населенням близько 40 000 жителів і тому любить жити в Кераві, а не у великому місті. Однак інших українців поруч немає.
Кожні пару тижнів місцева бібліотека організовує зустрічі з українцями, куди приїжджають люди звідусіль. Альона також намагається щотижня відвідувати центр допомоги у місті Вантaa, щоб зустрітися з людьми. Тоді мати маленької дитини може передихнути, поки її 1-річна дитина повзає з іншими дітьми по підлозі.
Безумовно, соціальне життя важливе для благополуччя, особливо коли туга за батьківщиною і думки про війну крутяться в голові людини, яка втекла з батьківщини. Людина, яка звертається за міжнародним захистом, яка ще не володіє фінською мовою, також потребує інших людей в якості джерела інформації та допомоги в подоланні різних бюрократій.
Альона розповідає, що їй регулярно допомагає пара волонтерів, які розмовляють російською та українською мовами, які, наприклад, перекладають та пояснюють листи від влади. Вона хотіла б подякувати україномовній волонтерці Лілії, з якою вона регулярно спілкується раз на тиждень з моменту прибуття до Фінляндії.
Довгі процеси та затримки є складною справою для орієнтації в новій системі, особливо коли доводиться піклуватися не лише про свої, а й про справи своїх дітей. Системи соціального забезпечення та охорони здоров’я кардинально відрізняються від фінських. Господарі, можливо, не в змозі розібратися в тонкощах бюрократії для шукаючих захистку, навіть якщо є бажання.
«Звичайно, моє соціальне життя вже не таке, як раніше, але я відвідую заходи і намагаюся знайти нових друзів, – каже Альона.
Текст і фото: Санна Руммакко
Переклад: Галя Вегкаоя